Екстрадиція в Україну

Про автора: Сергій Чумак - адвокат, засновник та керуючий партнер АО «Чумак і Партнери», 14+ років у юриспруденції, фокус на кримінальних, військових і бізнес-справах, високий рівень ефективності захисту. Контакт: +38 (067) 82 999 82.

Оновлено: грудень 20245.

Дисклеймер: Інформація носить загальний характер і не замінює консультацію спеціаліста.

Екстрадиція в Україну - це процес, за якого іноземна держава передає особу Україні для кримінального переслідування або виконання вироку. Зазвичай залучені центральні органи України, компетентні органи іноземної держави, а також інструменти міжнародної взаємодії (зокрема Інтерпол). Головний ризик - тривале утримання під вартою за кордоном і рішення про видачу, якщо не доведені підстави для відмови в екстрадиції в Україну.

Екстрадиція (видача особи) - це юридичний термін, який означає передачу правопорушників однією державою іншій для кримінального переслідування або виконання вироку. У практичному сенсі «екстрадиція в Україну» - це видача особи в Україну за запитом компетентних органів України в межах міжнародного співробітництва у кримінальних справах.

Національна основа процедури описується, зокрема, главою 44 КПК України, а міжнародна - договорами, які Україна ратифікувала, включно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників (1957 року, ратифікована Україною у 1998 році). У разі колізії підхід зазвичай будується так, що міжнародний договір застосовується пріоритетно в частині правил взаємодії держав і гарантій прав людини, а КПК України - у частині внутрішніх процесуальних рішень та ролей органів.

Крім багатосторонніх договорів, у відносинах з окремими країнами працюють двосторонні угоди та принцип взаємності. Для людини це означає просту річ: однакова ситуація може мати різний результат залежно від країни затримання, її національного права та судової практики.

Джерела для перевірки (первинні тексти): КПК України (офіційна база Верховної Ради України); Європейська конвенція про видачу правопорушників (Council of Europe)

Нормативна база екстрадиції - це комбінація КПК України (глава 44), конституційних гарантій прав людини, ратифікованих конвенцій та двосторонніх договорів. Якщо норми різних актів «не стикуються», практично важливо перевіряти, чи є спеціальна міжнародна норма для цієї ситуації, і як її застосовує країна, яка розглядає запит про екстрадицію.

Ключові принципи екстрадиції зводяться до трьох перевірок: чи є злочин «злочином» у двох країнах, за що саме можуть переслідувати після видачі, і чи не порушить видача права людини. Принцип подвійної кримінальності означає: діяння має бути кримінально караним і в Україні, і в державі, що розглядає запит. Принцип спеціальності - після видачі особу не можна переслідувати за інші епізоди поза межами рішення про видачу, якщо немає окремої згоди держави, що видала.

Окремий блок - права людини. Якщо є обґрунтований ризик катувань або нелюдського поводження (стандарт, який у Європі оцінюють через статтю 3 ЄКПЛ), іноземний суд може відмовити у видачі або відкласти її до отримання гарантій безпеки при екстрадиції.

Центральні органи України в екстрадиційних питаннях - це насамперед Офіс Генерального прокурора (коли йдеться про досудове розслідування) та Міністерство юстиції (коли йдеться про вироки і виконання покарань). На практиці також залучаються МЗС (дипломатичні канали), Національна поліція (розшук), Державна прикордонна служба (контроль перетину кордону).

Для людини важливо розуміти: запит про видачу особи - це не «лист слідчого», а документ, який має пройти правильний канал і містити достатній обсяг даних для іноземного органу. Саме тут часто з'являються процесуальні слабкі місця, з яких починається захист.

Порядок екстрадиції з країн ЄС та інших держав зазвичай виглядає як ланцюг «запит → затримання → арешт → екстрадиційна перевірка → рішення → оскарження → передача». Процедура видачі завжди проходить через механізми міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, а з боку України ключову координаційну роль, як правило, відіграє Офіс Генерального прокурора.

Запит про видачу особи (екстрадицію) формують у межах кримінального провадження, коли є підстави вимагати передачу людини з іншої держави. У запиті зазвичай мають бути дані особи, опис інкримінованого діяння, процесуальний статус, а також документи, які підтверджують юридичну основу звернення. Важливо: слабко оформлений або неповний запит - це не «дрібниця», а реальний аргумент у суді іноземної держави під час екстрадиційної перевірки.

Затримання в екстрадиційних справах найчастіше відбувається під час перетину кордону або поліцейської перевірки, коли система показує розшук (у тому числі за лінією Інтерполу). Тимчасове затримання - це коротка фаза «забезпечення» до розгляду питання про арешт, а екстрадиційний арешт - утримання під вартою на період розгляду запиту про видачу.

Тимчасовий арешт за кордоном - це короткострокове утримання після затримання на кордоні або в іншій ситуації, поки запитуюча держава оформлює або підтверджує запит про екстрадицію. Екстрадиційний арешт - утримання під вартою на час судового/адміністративного розгляду питання про видачу.

Екстрадиційна перевірка - це оцінка судом або компетентним органом іноземної держави, чи виконані умови видачі. Зазвичай перевіряють подвійність кримінальності, строки давності, наявність міжнародного захисту, ризики порушення прав людини та належність матеріалів запиту.

Рішення може бути трьох типів: дозволити видачу; відмовити у видачі; відкласти (наприклад, якщо паралельно розглядається питання притулку або потрібні додаткові гарантії).

Оскарження рішення про екстрадицію можливе в апеляційних/вищих інстанціях держави, яка розглядає запит. Конкретні строки оскарження встановлює право цієї держави, тому тут критично важливий місцевий адвокат.

Паралельно іноді використовують звернення до ЄСПЛ, включно з клопотаннями про тимчасові заходи (Правило 39 Регламенту Суду) - коли є ризик непоправної шкоди (наприклад, за логікою ст. 3 ЄКПЛ). У таких ситуаціях доказова база (медицина, індивідуальні загрози, документування статусу) важить більше за загальні твердження.

Фактична передача - це організований трансфер у погоджене місце (аеропорт або пункт пропуску), після чого в Україні зазвичай відбуваються процесуальні дії в межах кримінального провадження. Перші години після прибуття - це, як правило, затримання/доставлення до суду та вирішення питання запобіжного заходу (детальніше - у розділі «Що відбувається після екстрадиції особи в Україну?»).

Спрощена процедура видачі - це коли особа погоджується на екстрадицію і відмовляється від частини перевірок та інструментів захисту. Плюс - скорочення строків; мінус - істотне звуження можливостей доводити підстави для відмови у видачі.

Рішення про згоду має сенс приймати лише після аналізу: що саме інкримінується, які докази вже зібрані, чи є ризики за ст. 3 ЄКПЛ, чи є паралельні процедури (притулок/біженець), і які наслідки чекатимуть в Україні одразу після передачі.

«Червона картка» Інтерполу (Red Notice) не є автоматичною екстрадицією, але часто стає причиною затримання на кордоні. У практиці це виглядає так: спочатку з'являється сигнал у базі розшуку, потім - затримання, а вже після цього запускається юридична процедура, де суд оцінює запит про екстрадицію.

Водночас важливо пам'ятати про обмеження Інтерполу: організація декларує заборону на використання своїх каналів для переслідування з політичних, військових чи дискримінаційних мотивів. Саме тому у справах «політичне переслідування захист» інколи паралельно працюють і з судами, і з механізмами оскарження в Інтерполі.

Red Notice - це міжнародне повідомлення про розшук із метою встановлення місцезнаходження особи та її затримання для подальшої екстрадиції. Ініціатором виступає держава, яка подає дані та обґрунтування. У «побутовому» сенсі це означає: навіть якщо людина не бачить себе у відкритому списку, ризик затримання може існувати.

Перевірити себе в базі Інтерпол можна через відкритий розділ public wanted persons, але він не охоплює всі записи. Тому відсутність у публічному пошуку не гарантує відсутність розшуку.

Практичний підхід: не будувати план поїздок «наосліп», а перевірити ризики через адвоката і законні запити в межах процедур. Це особливо актуально, якщо вже було затримання на кордоні, відмова у в'їзді або незрозумілий «сигнал» при перевірці документів.

Зняття з міжнародного розшуку зазвичай пов'язане з оскарженням запису до Комісії з контролю файлів Інтерполу (CCF) або з усуненням підстав розшуку (наприклад, скасування процесуальних рішень у країні-ініціаторі). Важливий момент: навіть якщо екстрадиційна справа розглядається судом, паралельне оскарження Red Notice може зменшити ризики повторних затримань у майбутньому.

Під час воєнного стану екстрадиція в Україну не «вмикається автоматично», але тема стала практично помітнішою через більшу кількість розшуків і чутливість категорій справ. 

Серед країн, які за інформацією ЗМІ видали осіб Україні у 2024 році, лідирують Польща (близько 44 особи) та Німеччина (близько 17 осіб). Водночас у цих публікаціях немає повного, методологічно прозорого огляду саме по категоріях злочинів (ухилення/незаконний перетин кордону/дезертирство) і по мотивах відмов. Тому нижче - рамкова логіка, яку застосовують у Європі: оцінка подвійної кримінальності, пропорційності та прав людини.

«Чи будуть повертати чоловіків в Україну» залежить не від загальних заяв, а від того, чи є кримінальне провадження і належно оформлений запит про екстрадицію. Просте порушення міграційних правил зазвичай живе в площині депортації/видворення, а не видачі особи іноземній державі у кримінальному порядку.

Практично суди ЄС оцінюють: чи є достатні підстави вважати діяння злочином у двох юрисдикціях, чи не має воно політичного/військового характеру в сенсі обмежень, і чи не є неприйнятними ризики порушення прав людини. Саме тому «екстрадиція за незаконний перетин кордону» або «видача військовозобов'язаних» не має універсальної відповіді - усе впирається в кваліфікацію, докази та індивідуальні ризики.

Кримінальна відповідальність за ухилення або незаконний перетин кордону важлива для екстрадиції не «сама по собі», а як фактор тяжкості і пропорційності, який оцінює іноземний суд. Якщо покарання виглядає надмірним або є ризик нелюдського поводження, це підсилює аргументи захисту.

Практична порада для тих, хто боїться «екстрадиції ухилянтів з Європи»: спочатку оцінити, чи існує кримінальне провадження та міжнародний розшук, а вже потім - будувати міграційну або кримінально-процесуальну стратегію.

Польща видає Україні осіб у межах екстрадиційних процедур, але «чи видає Польща Україні злочинців під час війни» завжди вирішується індивідуально судом/компетентним органом Польщі. За даними ЗМІ, у 2024 році найбільша кількість передач відбулася саме з Польщі (близько 44 осіб), але з цих даних не випливає «автоматичність» для будь-якої категорії справ.

Для інших країн ЄС загальна тенденція схожа: за загальнокримінальними злочинами екстрадиція є більш прогнозованою, а у справах, де може бути елемент політичного переслідування або високий ризик порушення прав людини, шанси на відмову вищі. Статус біженця як захист від екстрадиції або додатковий захист також можуть суттєво впливати на рішення.

Відмова у видачі можлива навіть тоді, коли запит стосується реального злочину, якщо видача суперечить правам людини або іншим юридичним бар'єрам. У фокусі - політичне переслідування, загроза катувань (стаття 3 ЄКПЛ), проблеми зі справедливим судом, відсутність подвійної кримінальності, строки давності та міжнародний захист.

Практика і джерела: офіційна база ЄСПЛ HUDOC (для пошуку рішень за запитами "extradition" + "Ukraine").

Міжнародний захист (статус біженця, додатковий захист, політичний притулок) може стати бар'єром для видачі, але не завжди «автоматично» зупиняє екстрадицію. У більшості європейських систем суд або орган враховує, чи створить видача реальний ризик порушення прав людини, зокрема за статтею 3 ЄКПЛ, і як це співвідноситься з підставами надання захисту.

Екстрадиція - це кримінально-правова процедура передачі особи, а притулок/біженець - міграційно-правова процедура захисту від переслідування. Для людини наслідок різний: у першому випадку - ризик обмеження свободи через кримінальне провадження, у другому - легалізація перебування і захист від повернення. Саме тому «екстрадиція та політичний притулок різниця» завжди про мету, ініціатора і юридичний результат.

Джерела: Конвенція про статус біженців 1951 року (UNHCR); базові матеріали ЄС щодо asylum procedure:

Гарантії в екстрадиції - це набір прав, які мають працювати одночасно: доступ до адвоката, перекладач, право оскаржити арешт і рішення про видачу, а також захист від катувань і свавільного позбавлення волі. У сильній позиції захисту гарантії не декларуються, а підтверджуються документами та процесуальними діями.

Базові права затриманої особи включають: знати підстави затримання, мати перекладача, мати захисника, повідомити близьких/консульство, брати участь у засіданнях щодо арешту та екстрадиції, подавати апеляції. Практично важливо мати «зв'язку» між адвокатом за кордоном та адвокатом в Україні: перший працює зі строками й судами на місці, другий - з матеріалами кримінального провадження в Україні та причинами розшуку.

У справах про екстрадицію ключові статті - стаття 3 ЄКПЛ (заборона катувань) і стаття 5 ЄКПЛ (право на свободу та особисту недоторканність). ЄСПЛ зазвичай оцінює, чи є реальний ризик непоправної шкоди у випадку видачі, і чи було позбавлення свободи «законним» та «не свавільним» у сенсі Конвенції.

Процедури в ЄС часто формалізовані сильніше, але для України як держави поза ЄС зазвичай застосовується класична екстрадиція через конвенції та двосторонні договори. Це означає: навіть у межах ЄС результат залежить від національного права країни затримання, судової практики і якості запиту.

EAW (European Arrest Warrant) формально працює між державами-членами ЄС, а не «з Україною». Але EAW може впливати опосередковано, якщо особа розшукується кількома країнами, або якщо паралельно існують різні запити (наприклад, ЄС‑країна + Україна).

Більшість практичних кейсів з Європою спираються на багатосторонні рамки (конвенції) та двосторонні договори, якщо вони є. У частині «поза ЄС» часто критично важливо перевірити: чи видає країна своїх громадян, чи є спеціальні умови щодо категорій злочинів, і які канали комунікації визначені договором.

Після екстрадиції в Україну події розвиваються швидко: особу приймають уповноважені органи, доставляють до суду та вирішують питання процесуального статусу і запобіжного заходу. Саме тому захист має бути підготовлений ще до передачі, а не «після прильоту».

Статус залежить від того, кого саме екстрадовано: підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого. Далі суд оцінює ризики та обирає/переглядає запобіжний захід, а час утримання під вартою за кордоном стає фактом, який слід правильно документувати для процесу.

Правило спеціальності означає: Україна обмежена в переслідуванні особи лише тими злочинами, які були підставою видачі. Розширення переслідування можливе лише за процедурою, що передбачає згоду держави, яка видала особу.

Під час війни практика ЄСПЛ важлива, бо вона задає межі: коли видача стає несумісною з Конвенцією через реальний ризик порушення прав людини. Для захисту це інструмент, який працює лише тоді, коли є індивідуальні обставини і докази, а не загальні посилання на ситуацію в країні.

Хоча справа I.K. v. Austria стосувалася видачі до Російської Федерації, логіка застосовується і до України: ЄСПЛ заборонив екстрадицію через ризик політичного переслідування та погані умови утримання, попри запевнення держави-запитувача. Аналогічні принципи застосовуються у справах щодо екстрадиції до України: суд оцінює індивідуальні ризики катувань, доступ до медичної допомоги та справедливість судового процесу.

У справах про екстрадицію Суд поєднує логіку ст. 5 (чи було позбавлення свободи законним і обґрунтованим) зі ст. 3 (чи створює видача ризик непоправної шкоди). Коли ризик високий і час критичний, інструментом може бути прохання про тимчасові заходи за Правилом 39 - щоб зупинити передачу до розгляду.

Джерело для перевірки: HUDOC (ЄСПЛ): https://hudoc.echr.coe.int/

Адвокат з екстрадиції потрібен не «після рішення», а з моменту затримання або появи сигналів про міжнародний розшук. Мета правової роботи - зменшити ризики арешту, добитися відмови у видачі або відкладення, а також забезпечити законність процедур і безпеку клієнта.

Тригери прості: затримання на кордоні; виклик у поліцію/суд за кордоном; інформація про Red Notice; повідомлення про запит про екстрадицію. Чим швидше включається захист, тим більше процесуальних можливостей зберігається (насамперед у частині строків оскарження та збору доказів).